Крається невістка:
Най свекруху мати,
Їй не можна путнє
Щось подарувати.
Що не подаруєш,
Хустку чи платочка -
Забирає в місто
З мами рідна дочка.
Он на смерть постільне
Їй подарувала,
Щезло, бо за тиждень,
Доця приїжджала.
Ось подарувала
З оленем картину -
Потягнула в місто
Мамина дитина.
Що ще дарувати?
Вже не маю тями.
Усе чисто доця
В своє місто тягне...
А подружка шепче
Ідею від себе:
-Ти даруй таке, що
У місті не треба!
Ось, наприклад, книжку
Подаруй на свято.
Кому вона треба,
Щоб її читати?
Там одні смартфони
І кава у ліжку.
Хрін вони читають,
А не якусь книжку.
Влізла до невістки
В голову ця думка,
Книжку вже не втирить
Доця недоумка.
От, в свекрухи скоро
Святопанорама,
Книжку їй дарує:
-На. Читайте, мамо!
А вже десь за місяць
Якось придивилась
І пита в свекрухи:
-А де ж книжка ділась?
То свекруха каже,
Аж невістку давить:
-Книжка треба доці
Щоб під стіл підставить...
Й гаркнула невістка,
Добре рота має:
-Хай вже ваша доця
І вас забирає.
Треба ж уродилась
Паскудна утроба,
Як бере ще з дєтства,
Буде брать до гроба!
-Не брикайся, доню,
Хоч ви діти, видно -
Ти ж чужа для мене,
А моя ж то рідна.
Коли будеш мати
І свого синочка,
То й тобі невістка
Здарує платочка!