З дитинства й майже до кінця
Народжував живу іскринку,
Вогню грайливого краплинку
Любові чистої митця.
В суворі дні від чорних риз
Негоди й маревосплетіння
Іскринки Божої горіння
Сушило обрії від сліз.
Десь забувалася біда,
Душа в безхмарності сміялась
І з серцем весело купалась
Адреналінова вода...
Кохавнням таврувавши очі,
Іскринка вірою світилась
І зіркою з душі котилась
Аж до небес на крилах ночі.
Тепер вже ніжні пальці рук
Досвідченістю огрубілись,
Безумства порохом покрились,
Надмірним став кутяжний звук.
Іскринка нудиться в мені.
Безхмаря іншого шукає.
А іншого життя немає...
Лишились куцики одні.
Тобі її віддати хочу
Шалений світ зелених трав,
Ранкових снів, нічних розплав -
Моє кохання дні і ночі.
Ти май іскринку і палай
Вогнем щедротним, теплим,Божим.
Вона й в нещасті допоможе,
Й у щасті не окреслить край.
І коли день розплат настане,
Щоб зводити баланс скарбів,
Іскринка хай живе в тобі,
А мені інше світло стане.