Коли відгуркотить, відмучиться, відскаче,
Земля усмокче кров пролиту задарма,
Я пожалію мовочки, без крику і без плачу
Ту половину тих, у кого світло - тьма!
Тих, хто майданив й бив себе у груди,
Вважав себе найкращим серед всіх,
Хто поділив життя на "нелюди і люди"
Й судив, карав, палив братів своїх.
Я пожалію негрів за їх рабство -
Німіти, коли гупа барабан,
За їх ілюзію свободи і нахабство
Мені насаджувати долю африкан.
Я пожалію іудеїв світу,
Які чужі на праведній землі,
І тужаться замість життю радіти,
Від чого помисли скалічені і злі.
Я пожалію росіян в їх люті
По своєму садити хрест на дах.
За те, що хочуть бути усіма почуті,
А чують лише свій таємний страх.
Я пожалію європейське коло
Заляканих страхіттям громадян
Російським на пів звіром босим й голим,
Що ордами повзе скорити Ватикан.
Я пожалію мовочки Вкраїну свою,
Яка вже й Україною була...
Я пожалію і прощу, і душу заспокою:
Добра не знатимеш, коли не бачив зла.
Не Бог я, але мушу те прощати,
Жаліти блудників, що помацки в імлі.
Я є людина, є у мене мати,
У мене є земля і діти на землі!
2014р.