Перлина північних степів,
Загублена десь край дороги,
Живе, аби хто не хотів,
З надією без допомоги.
Село, всі хатки і садки,
Пружається в час виживає.
На те там живуть козаки,
Яких татарва не зламає!
В селі не шукати краси.
Краса - то є вся Україна.
Які б не настали часи,
Її не зігнуть на коліна.
Селяни - степів трударі,
Плекають село, як лелеки.
Їх праця і пісня землі
Лунає довкола далеко.
Прикована в серці любов
До рідних і ниви і поля
В час свята розбурхує знов
І мрію, і віру, і волю!
Село, на ухбуччі доріг
Живе у родинному колі.
І небо - його оберіг,
І скарб - його нива і поле.
Здобуто з святої землі
Все те, що в житті необхідне,
Важливе - і хліб на столі,
Й до хліба цілюще й родинне.
Гурточком селяни живуть,
Часи їх бідой не здолають.
Всі нишпорки геть пропадуть,
Й запроданці геть потікають...
Такий оце є заповіт
Від старших до менших ведеться.
Село буде жити сто літ
Й гаплик у село не припреться!
Як частка живої краси
Якою і є Україна.
Село і його голоси
Піснями під обрієм линуть.